Ідуть, ідуть від нас частіше і частіше Знайомі, друзі, просто гарні люди. Ми вже не поговорим з ними більше, І разом пиво пити ми не будем.
Багато так втрачаємо ми друзів. Страшний діагноз РАК їх забирає. Частіше це здається все безглуздим, Бо може й нас чекає - ми не знаєм.
А ми живем, гуляєм і працюєм, А в них всього цього уже не буде. І з часом трохи біль ми цей забудем, Нас інші справи хвилювати будуть.
Присвячую цей вірш і тим, кого я знав. Марині, одногрупниці моїй. Вона пішла, залишивши дитину, І Толіку, найкращому друзяці Який не раз мені допомагав. Я у вірші приношу їм подяку За те що їх в житті своєму знав.
Але, здається, є у цьому сенс. Можливо ТАМ вони були потрібні. І Бог забрав до Себе їх від нас, Бо Господу вони допомагати гідні.
|